Майже половина дітей шкільного віку в тій чи іншій мірі стикаються з булінгом, а значить, потребують допомоги. Хоча з агресивною поведінкою з боку інших в Україні стикались і раніше, сам термін «булінг» закріпився приблизно у 2000-х роках, разом з поширенням міжнародних досліджень про шкільне насильство. В офіційній термінології України слово «булінг» тепер закріплене Законом України «Про освіту» (2019 р.), де визначено як психологічне, фізичне, економічне, сексуальне насильство, у тому числі із застосуванням електронних засобів, між учасниками освітнього процесу.
На жаль, булінг – дуже розповсюджене явище, і закривати очі на нього просто неможливо. Ми маємо вчити діти протистояти будь-якій агресії з боку інших і звісно самим не бути цим джерелом. За даними українських досліджень 51,3 % учнів (5 9 класів, 10 14 років) заявили, що коли-небудь стикалися з булінгом. 14,7 % підлітків сказали, що зазнають булінгу принаймні кілька разів на місяць. Менша група — хто переживає це ще частіше.
Серед найчастіших приводів до булінгу, що називають учні, це:
1. Зовнішність;
2. Поведінка, що відрізняється (надто активна / сором’язлива / нерішуча);
3. Світогляд, відмінна думка від інших;
4. Уподобання / хобі;
5. За мовною ознакою.
Дуже тішить, що підлітки перестають булінг переживати на одинці. Завдяки висвітлюванню цієї теми вони звертаються за допомогою: переважно до батьків, а також до вчителів, друзів, психологів. Але є ще безліч «сліпих плям» в цьому питанні. Багато випадків булінгу, особливо «неяскравих» чи “тихих”, не фіксуються офіційно. Учителі часто не можуть чітко визначити, що є булінгом. Але це не означає, що дитині не потрібно допомогти якнайшвидше вийти з цієї ситуації. Плюс війна — додатковий стресовий фактор, що підвищує відчуття небезпеки та підсилює прояви агресії.
Булінг — дуже серйозна проблема, яка може мати глибокі наслідки для психічного здоров’я дитини, вплинути на її подальшу долю, тож ігнорувати навіть найменші ознаки нерозумно. Краще швидше прийти на допомогу підлітку,щоб впоратися та стати духовно й фізично сильнішим, навчитись будувати свої кордони і відстоювати свою гідність.
Що робити, якщо ви помічаєте «червоні прапорці» в поведінці дитини, такі як:
o Небажання йти до школи;
o Тривожність, замкнутість, плаксивість;
o Пошкоджені речі або синці;
o Різкі зміни настрою чи успішності.
Але вона сама не розказує. Розпитайте м’яко і з турботою. Запитайте не напряму “Тебе цькують?”, а “Як проходить день у школі?”, “З ким ти дружиш?”, “Чи хтось тебе ображає?”
Підтримайте дитину емоційно. Будьте на її боці навіть якщо є розуміння, що вона щось робить невірно. Все можна вирішити, якщо є міцний емоційний контакт і почуття безпеки. “Те, що відбувається — не твоя провина. Я тебе підтримую і ми разом це вирішимо.”
Покажіть, що її почуття важливі. Не применшуйте (“Ой, та не звертай уваги”) — це знецінює її досвід і знижує бажання ділитися, дитина починає відчувати, що її не розуміють, замикається, і, як наслідок, пропадають близькі стосунки.
3. Навчайте стратегіям реагування
• Не відповідати агресією, але й не ігнорувати повністю. Наприклад:
o Спокійно сказати: “Не розмовляй так зі мною.”
o Уникати місць, де найбільше булінгу. Якщо треба змінити школу.
o Повідомляти дорослим (учителю, шкільному психологу).
• Програвайте з дитиною типові ситуації дома— це допоможе їй почуватися впевненіше.
4. Зверніться до школи. Поговоріть з класним керівником, соціальним педагогом, шкільним психологом. Вимагайте, щоб заклад освіти вжив заходів згідно з законом України (з 2019 року булінг — адміністративне порушення).
5. Якщо дитина тривалий час піддається булінгу або проявляє ознаки депресії — краще звернутися до дитячого психолога, який допоможе сформувати здорову самооцінку, емоційний захист і навички комунікації.
6. Підтримуйте соціальні зв’язки:
• Заохочуйте участь у гуртках, позашкільних активностях, де можна знайти друзів поза шкільним колом.
• Запрошуйте друзів додому — допоможіть дитині будувати безпечне соціальне середовище.
7. Якщо ситуація критична, то
• Фіксуйте всі докази булінгу (повідомлення, відео, фото, свідчення).
• Подайте заяву до адміністрації школи.
• Якщо школа не реагує — звертайтесь до:
o Управління освіти;
o Ювенальної поліції;
o Омбудсмена з прав дитини.
І головне проаналізуйте власну поведінку. Чи не агресуєте ви в повсякденному житті: на погоду, політику, начальника, життя. Наш світогляд формує не тільки нашу долю, а й долю наших дітей. І те, що здається «об’єктивнистю», що я правий/права, а начальник не правий, може дати поштовхом дитині побувати як на місці «начальника», якого цькують, хоч і поза очі, і на місці «робітника». І часто ми самі несвідомо вчимо дітей булінгу. Тож будьте особливо уважними.