Пережити розлучення батьків для підлітка як пережити ураган, що проносячись, руйнує все на своєму шляху. У цей період життя і так все бурхливо змінюється: тіло, стосунки, погляди, уподобання, мрії, а тут ще й сім’я, що здавалась стабільною і непохитною, що давала орієнтир. На ці вимушені зміни підліток може по-різному реагувати: від мовчазного протесту та байдужості до галасливих емоційних проявів і заяв. Щоб легше прийняти неминуче, в цей час дитині потрібна непомітна турбота, розуміння, схвалення, підтримка, щоб її калейдоскопічний світ утримався і розвивався далі.
Наукові дослідження , що стосувалися впливу розлучення батьків на ментальне здоров’я дітей підлітків вияснили, що у них частіше спостерігаються неприємні самопочуття, поганий настрій, вищий рівень тривожності, низька самооцінка, особливо у дівчат, тенденція до самозвинувачення і страх негативного ставлення до себе з боку оточуючих. Окрім того, часто приєднуються ще й проблеми у школі — академічна неуспішність, труднощі з концентрацією уваги, погодьтесь, важко зосередитись на навчанні, коли здається, що вона не на часі. Також варто пам’ятати, що розлучення вважають одним із потужних факторів девіантної поведінки.
Отже, підсумуємо. Віддаленість або відсутність контакту з одним із батьків, конфлікти між найдорожчими людьми — це потужна зона ризику, де можуть проявитися небажані проблеми. Але незважаючи на це, можна допомогти дитині пройти через розлучення батьків з найменшими втратами, і багато залежить від нас, дорослих, а саме – від ресурсів сім’ї, соціального оточення, ступеня підтримки. Як же бути прикладом вже немаленькій дитині в часи, коли самим важко.
Ось кілька рекомендацій:
1. Подбайте про себе! Ваш нервовий стан впливає гірше, ніж сама ситуація. Не можете впоратись самостійно, беріть допомогу. Дитина має відчувати, що в неї є опора, і ні в якому разі не ставати опорою сама. Підлітки ще орієнтуються на дорослих. Якщо ви самі ледве тримаєтесь, це додатковий тягар для дитини, який вона має нести.
2. Дайте зрозуміти, що все, що відчуває підліток, нормально: злість, сум, провину, страх, розчарування, навіть полегшення. Підкресліть, що він має право так почуватися, тому що його життя теж змінююється, йому треба пристосовуватися, і не всі пертурбації для нього бажані. Можна сказати: “Я бачу, що тобі важко. І це абсолютно нормально. Це дуже болюча ситуація, і ти маєш право на всі емоції.”
2. Говоріть з сином або донькою щиро, але без зайвих деталей. В цьому віці вони відчувають себе вже дорослими, і навіть натяки на брехню розглядають як неповагу. Поясніть, що сталося коротко, без емоцій та подробиць, що можуть бути шкідливими. Наголосіть, що розлучення — це справа дружини та чоловіка, а у дитини завжди будуть люблячі батьки, зміни цього не торкаються. Можна проговорити: “Це рішення мами й тата, і ти тут ні до чого. Ми обоє тебе любимо і завжди будемо в твоєму житті.”
3. Не втягуйте в конфлікти дитину ні з-за яких обставин. Навіть якщо ви об’єктивно маєте рацію. Якщо нічого не загрожує здоров’ю та життю, ніколи не говоріть погано про партнера, адже для дитини і мати, і батько рівнозначно цінні. Підліток не повинен бути між двома вогнями — це руйнує довіру й посилює стрес.
4. Допоможіть знайти нові опори або укріпіть ті, що є. Підлітку потрібно відчувати, що життя не “зламане”, що все ще є стабільність: школа, друзі, хобі, плани на майбутнє, батьківська любов. За потреби — допоможіть знайти психолога або шкільного соціального педагога.
5. Зберігайте стабільність у розкладі. Рутинні справи, які повторюються щодня, дають сигнал, що все в порядку. Це дуже зцілююче діє на психіку і допомагає легше адаптуватися до змін. Якщо можливо, нехай підліток знає:
• Де і коли він буде житии;
• Коли бачитиме другого з батьків;
• Що залишається незмінним у його житті;
• А що буде по-іншому.
6. Заохочуйте говорити дитину. В цей період вона може замкнутися, плакати наодинці або бігти до друзів. Дехто говорить про свої переживання легко, інші — ні. Не змушуйте, але будьте поруч, в тиші попийте чаю, запропонуйте подивитись фільм. Іноді навіть проста фраза “Я завжди поруч, коли захочеш поговорити” дає величезну підтримку.
І головне пам’ятайте, що прийняття змін – це багатоетапний процес, який у кожного проходить по-своєму. Й якщо проживати його, проявляючи до себе і до дітей турботу, то настане день, коли ви зможете сказати: «Ми пройшли. Ми змінились. Перед нами відкрились нові горизонти».